Научная фантастика - Страница 474

«Право жити» — перша книжка Юрія Лоцманенка. Авторові двадцять сім років, він інженер-конструктор, працює в одному з проектних інститутів Києва. Перше оповідання молодого фантаста було надруковано 1964 року в журналі «Зміна» (нині «Ранок»). По тому з'явилось ще кілька новел у журналах «Знання та праця», «Прапор», альманасі фантастики «Позивні Альфи Лебедя».

Звичайна людина, наш сучасник у фантастичних обставинах — ось ідея більшості оповідань збірки «Право жити». Автор не висуває якихось наукових гіпотез, не прогнозує майбутній технічний розвиток людства. Зміст його оповідань становлять проблеми морально-етичні.

Молодим геологам потрапляє до рук старовинний рукопис візантійця Теренція, який перебував на службі у великого князя Київської Русі Святослава. Під час походу на Тмутаракань Теренцій записав розповідь касозького мисливця Дангура про людину, котру його народ назвав Чужим, і її дивовижні пригоди.

Обставини склалися так, що геологи знаходять докази перебування на Північному Кавказі космічного чришельця. В оповіданні “Ущелина синіх туманів” минуле романтично сплітається з сучасним і навіть майбутнім.

У фантастичних оповіданнях цієї збірки захоплюючі сюжети. Ми сподіваємося, що читачі, особливо молоді, зустрінуть книжку з інтересом.

В цій книзі вміщено дві повісті талановитого російського письменника Григорія Микитовича Гребньова: “Втрачений скарб” та “Інший світ”.

…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті “Втрачений скарб”.

З науково-фантастичної повісті “Інший світ” читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?

Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.

Доктор Павлиш бере участь у космічної експедиції, яка знаходить на одній планеті сліди існування розумних істот, чиє суспільство знаходилося на первіснообщинному рівні розвитку. На жаль, живих представників цієї цивілізації знайти не вдалося, лише кістки й залишки стійбищ. Як з’ясовується, усі розумні аборигени були порівняно недавно винищені плугами — місцевим видом агресивних хижаків. Але невдовзі виявляється, що з винищенням розумних аборигенів розвиток розуму на планеті не припинився остаточно.

Чоловік, який живе у Москві у 1972 році, набираючи певний телефонний номер, внаслідок невідомих причин потрапляє на телефон дівчини з Москви 1942 року.

В цьому оповіданні йдеться про світ повсюдної надокучливої й агресивної рекламі, яка намагається змусити людей витрачати більше, ніж вони заробляють.

У другому томі вміщено роман “Нащадки скіфів”, в якому органічно сполучились дані історії і археології з творчою фантазією автора.

Про свій задум написати твір, присвячений життю скіфів, В. Владко розповідав:

“Мене свого часу безмежно захопив світ стародавніх скіфів, які були колись, як кажуть, з незапам’ятних часів насельниками України (та й не лише України, а й усіх широких степів на південному сході Радянського Союзу). З’явилися вони в цих краях майже невідомо звідки — і так само невідомо куди зникли, не залишивши по собі ніяких ознак писемності. Все те, що сучасна наука знає про них, побудоване виключно на основі матеріальних знахідок, знайдених під час археологічних розкопок у курганах, та ще з нечисленних записів стародавніх грецьких і римських істориків. Довгий час я старанно вивчав такі матеріали — і вирішив, нарешті, написати роман про життя й побут одного з тих таємничих племен. Але як його писати? Я не зумдв би, каюся, написати історичний роман в прямому розумінні цього слова. І я, після довгих роздумів, спинився на моєму улюбленому жанрі наукової фантастики. Хай мої герої завідомо фантастично, але в межах літературної достовірності, опиняться в світі стародавніх скіфів, хай у романі розгортаються події в конфліктах між радянськими вченими і скіфськими віщунами, вождями і поневоленими рабами, — це дасть мені можливість показати в сюжетних пригодах звичаї, побут і традиції одного з скіфських племен”.