Проза - Страница 268

Роман весьма известного до революции прозаика, историка, публициста Евгения Петровича Карновича (1824 – 1885) рассказывает о дворцовых переворотах 1740 – 1741 годов в России. Главное внимание уделяет автор личности «правительницы» Анны Леопольдов ны, оказавшейся на российском троне после смерти Анны Иоановны.

Роман печатается по изданию 1879 года.

Произведение рассказывает об эпохе Павла I. Читатель узнает, почему в нашей истории так упорно сохранялась легенда о недалеком, неумном, недальновидном царе и какой был на самом деле император Павел I.

Роман «На высоте и на доле», подзаголовок которого «Царевна Софья Алексеевна», повествует о восхождении Софьи к вершинам власти и о ее политическом падении. Церковный раскол, боярские заговоры, стрелецкие бунты, тайные убийства и жестокие казни – вся суровая реальность русской истории воссоздана писателем.

Интересен и трагичен для многих героев Евгения Карновича роман «Придворное кружево», изящное название которого скрывает борьбу за власть сильных людей петровского времени в недолгое правление Екатерины I и сменившего ее на троне Петра II.

Ірена Карпа (справжнє ім`я невідоме). 23 роки, проживе ще невідомо скільки через свій вельми певний спосіб життя. «Дупа і уродка (…), прибацана тьолка…» — любить цитувати журналісти антоцію до першої Іреніної книги «Знес Паленого». Насправді все ще гірше: Ірена добра, розумна, виважена, гарна…

«Сиджу вечорами, плету макраме…» — зізнається вона в одному інтерв`ю.

Це неправда, що вона любить картинги, — вона пече яблучні пляцки. Неправда, що пірнає в Тихому океані з аквалангом, — вона читає дамські романи.

Ірена НЕ подорожує автостопом, НЕ фотографує заборонених яків в Гімалаях на Індо-Китайському кордоні, НЕ пише блюзнірських текстів для альбомів типу «Курва Кам Бек!» гурту типу «Фактично Самі», НЕ міняє життєвих поглядів і місць проживання, НЕ пише дисертацій з літератури, НЕ вживає жодних наркотиків, НЕ малює автопортретів, де зображений самий лише голий торс, НЕ поводиться нечемно, НЕ заключає мільйонних контрактів.

Ірена просто НЕ каже правди.

Відверта історія розкутого життя молодої кінорежисерки Тріші Торнберг, яка знімає провокативне кіно. У вільний час Тріша розважається в колі друзів, і розваги їхні з погляду пересічного громадянина досить нестандартні, навіть скандальні, її черговий фільм забороняє цензура, однак відбуваються підпільні покази, і картина Тріші здобуває премію престижного Венеційського кінофестивалю. Під час вручення кінопремії на неї чинить замах маніяк. Із жахом Тріша розуміє, що це – один з її колишніх коханців...

Париж — Франкфурт — Джокджакарта — Джакарта — Банг-кок-Джакарта — Джокджакарта — Київ — Яремча — Київ — Джакарта — Плі Айр — Убуд — Джокджакарта — Берлін — Мюнхен — Київ — Делі — Агра — Катманду — Тхімпху — Київ — Яремча — Лімасол — Київ — Ярославль — Київ — Прага Такий шлях зробив цей роман, перш ніж стати книжкою «Фройд би плакав». Кемпінги і дорогі отелі, помешкання українських заробітчан і західних дипломатів, шведський коханець зі шляхетною місією покращити світ і російський коханець з купою проблем, світ шоу-бізнесу і буддійські храми, а ще — багато-багато коротких притч і анекдотів, сумних і не дуже історій. Все це з відвертістю, якої ще не знала українська література. Ця книжка може приголомшити, але не відпустить до останньої сторінки, залишаючи відчуття довгої і виснажливої подорожі, після якої стаєш іншою людиною.

Книжка з доданим у дужках написом «Супермаркет Самотності» геть недавно вилізла у світ. Книжка має за авторку епатажну Ірену Карпу. Книжку за одне її ім’я може дуже швидко пошторити цензура, котрої в нас типу «немає».

Що там усередині? Записи, майже репортажні... Листи — свої й до себе, переважно електронні, розгорнуті й згорнуті... Есемеси... Жмуток усякого поп-мотлоху. писаного паралельно з романом для якихось інших потреб (фінансових?)... Журнальні дописи, анекдоти, каламбури, приколи (пардон, пришпили), лав сторіз. симпл сторіз. просто сторіз, смішні і не зовсім історії, недоісторії. випадково надибані у себе на гард-диску. а також сновидіння. Фільми, кліпи, цитати, натирені в Інтернеті з понтом довідкові статті, віршики, казочки. Ребра, цицьки, дупа, ручки-ніжки і всяка тому подібна інтертекстуальність...

От вам, до речі, ще один варіант роману-житла.

«Арфа и тень» увенчивает литературный путь Карпентьера. Идет разбирательство «дела Колумба». С одной стороны – догмат церкви, с другой – суд человеческий, в карнавально-пародийном духе его опровергающий. Первая часть—монолог папы римского Пия IX, мечтающего канонизировать в интересах церкви Первооткрывателя, Колумба, который открыл для веры другой Свет и само имя которого содержит божественный знак: Христофорос, то есть «несущий Христа». Во второй части перед нами на смертном одре сам Колумб, в ожидании монаха исповедующийся перед своей совестью, и это исповедь плута и шута, владельца Балагана Чудес. Подлинный Колумб предстает перед нами лишь в третьей части, где в Ватикане происходит фантасмагорическое заседание, на котором рассматривается вопрос о канонизации Первооткрывателя. Показания дают живые и мертвые, историки и писатели, апологеты и хулители Колумба, присутствует здесь и тень самого Адмирала.

Роман «Царство земное» рассказывает о революции на Гаити в конце 18-го – начале 19 века и мифологической стихии, присущей сознанию негров. В нем Карпентьер открывает «чудесную реальность» Латинской Америки, подлинный мир народной жизни, где чудо порождается на каждом шагу мифологизированным сознанием народа. И эта народная фантастика, хранящая тепло родового бытия, красоту и гармонию народного идеала, противостоит вымороченному и бесплодному «чуду», порожденному сознанием, бегущим в иррациональный хаос.