Проза - Страница 758

Автор відомих поетичних та есеїстичних книг, популярних пісень і найзнаменитішої з них — «Вона» у виконанні «Плачу Єремії», письменник-філософ і самітник на зразок Германа Гессе, Костянтин Москалець живе і творить в с. Матіївка біля Батурина, щоразу дивуючи своїх шанувальників самобутніми творами.

Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».

* * *

Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).

* * *

В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)

Коли вона померла вперше, на кiлька хвилин, була ще дитиною. Повернулась до життя iншою. I не сама. Щоби забрати або змiнити життя всiх, хто став на її шляху.

Коли вона померла вперше, на кiлька хвилин, була ще дитиною. Повернулась до життя iншою. I не сама. Щоби забрати або змiнити життя всiх, хто став на її шляху.

Як стверджують видавці, нова книжка Олеся Ульяненка - відверта і провокаційна. Вона показує зворотній бік життя сучасної еліти.

Майор у відставці відчуває полегкість - нарешті дружина Лада звільнила його… наклавши на себе руки. Тепер він може без перешкод здійснювати свої сексуальні фантазії. Майору байдуже, що син Руслан прагне перевершити «подвиги» батька. Але коли хлопець зникає, стають відомими подробиці його особистого життя. Вони несподівані й приголомшливі. А тим часом у незнайомій квартирі прокидається Лада. Вона не пам'ятає, як опинилася тут. А на вулиці на неї чекає невідомий чоловік… Грішне кохання і витончена розпуста!

Їм закидають масові вбивства вчителів. Бандерівцям місце в ГУЛАГу, де вони… можуть бути корисними. Замість скніти в таборах ватажок повстанців Данило Червоний наводить там лад! І нехай він планує втечу, йому, героєві чи бандиту, єдиному до снаги приборкати ув'язнених злодіїв. Як це було, розкажуть три свідки: міліціонер, чекіст і ворог народу. Не шукайте Червоного ані серед мертвих, ані серед живих, шукайте серед овіяних легендою!

«Нема сумніву, що повість «Старі люди» є інтуїтивною відповіддю на вимоги літератури новішої від найновішої. Це проза — без індексу: не жіноча, не чоловіча, не юнацька, не стареча, не укладена, не спрощена, не фантастична, не побутова не любовна, не пригодницька і ще сотні не. Тому, що вона — і, і,і… Вона попросту життєва, наскітьки життєвою є література. Настільки ж літературна, наскільки літературним є життя. Чудесна оповість, якої так бракувало.», — [b]Тарас Прохасько[/b]

Зустріч двох самотніх людей завжди випадкова. Ніколи не вгадаєш, за що менеджер солідного банку може покохати колишнього міліціонера, а тепер — начальника служби охорони великого ринку. Людмила і Олег. Панночка та хуліган. Витонченість та брутальність: ситуація класична. Щаслива в своєму коханні жінка припускає, що в неї може з'явитися суперниця. Але хіба передбачиш, що суперницею може стати Оксана — закохана в Олега рідна донька Людмили. Несподіваний любовний трикутник, а ще — викрадення, зради, погоні, несподівані повороти та приголомшливий фінал!

«Заборонені ігри» – це книга про велике, справжнє, палке кохання юнака і вдвічі старшої жінки. Вони були шалено, божевільно закохані. Але люди їх не зрозуміли. Автор подає головних героїв хоча й безумовно позитивними, але живими, не зідеалізованими. Василько Вовк – тринадцятилітній хлопець-циган, красивий, сильний, з пронизливим поглядом, який, здається, виходить не з очей, а десь із глибини. Люба Попадюк – сформована жінка, Василькова вчителька, одружена з нелюбом і вже має восьмирічну дочку. Василь походить із древнього роду Вовків – племені, проклятого дияволом. Ситуація така: у кожному поколінні є хтось, хто несе хрест прокляття. З тринадцяти років ночами він стає вовком, а вдень є людиною. Якщо до повноліття (а це п’ятнадцять років) його не покохає жінка, не народить йому дитину і не покине заради нього родину, дім і все на світі – він помре. Ця тяжка ноша лягла на плечі Василька. Щоночі він тікав до лісу, скидав одяг – а далі не пам’ятав, що було – і лише зранку прокидався біля своєї одежі. Але Люба покохала його, його янгольську душу і тваринну чоловічі силу. Віддалася йому повністю, душею і тілом, бо не могла інакше.

«Шабля і стріла» — нова книга Юрка Покальчука, в якій автор торкається різних

пластів історії — від прадавньої міфології своєї рідної Волині («Озерний вітер») до

карколомних пригод отамана опришків Данила в Україні («Шабля і стріла») і пізніше в

просторах Азії, де його суперник кипчак Айдар стає потім побратимом, з яким вони

разом вирушають на Січ. Далі письменник сягає в двадцяте століття —

республіканська війна в Іспанії — рота імені Шевченка в Інтербригаді («І зараз, і

завжди...»), боєць якої Андрій Школа проносить віру у свій народ і Україну через все

життя, не зігнувшись ні на війнах, ні в сталінських таборах.

В усіх творах, як завжди у Юрка Покальчука, буяють пристрасті кохання, густа

еротика, але над усім наскрізно проходить одне — віра у високі моральні принципи як

найвищу цінність, в людську шляхетність і особисту гідність, в незламну любов і

справжню дружбу, у силу і непереможність високого духу — те, що, на думку письмен-

ника, в усі часи і віки творило з людини Людину.

Роман «Дерева на дахах» — це не тільки оповідь про життєві пошуки «неспокійної» людини, «героя свого часу» — Якова Довганя, бунтівника із довгим сивим хвостом і кільчиком у вусі. Це насамперед роман про Місто, про Тернопіль, що схожий на кораблик, про тернопільські будинки, схожі на кораблики, і про тернопільські кораблики, схожі на будинки, на дахах яких, до того ж, ще й ростуть дерева. Про тернопільську забігайлівку «для інтелектуалів і митців» «Пінгвін», а також про будинки, дерева та забігайлівки в інших містах, про одвічні стосунки між митцем і алкоголем, а ще про котів, чоловічу дружбу і справжню любов до Жінки. Чи то пак, до жінок. Словом, усім українським інтелектуалам, хто так і не дочитав «Улісс» Джойса, присвячується…