Проза - Страница 772

Цю повість автор присвячує пам’яті радянських розвідників, які загинули на невидимому фронті Великої Вітчизняної війни. Подвиги живих і пам’ять про загиблих мовчазно береже архів.

Порушимо це мовчання. Тепер це можна зробити. Візьмемо одну з папок, струснемо з неї пилюку часу. Почнемо читати документи. І ось ми вже чуємо живі голоси й бачимо героїв повісті.

В. І. Ардаматський (1911) відомий молодим читачам своїми творами «Вони живуть на землі», «В польоті!», «Небезпечний маршрут», «Я 11–17…» та ін.

В пригодницькій повісті «Операція-відповідь» письменник розповідає про героїчну роботу радянських розвідників.

Події повісті розгортаються в післявоєнному Берліні. Західноберлінське радіо сповістило про втечу молодого радянського офіцера в Західний сектор Берліна. Як згодом з’ясувалося, радянський офіцер насправді був підступно викрадений американською розвідкою. Встановивши цей факт, радянська контррозвідка підготувала операцію-відповідь. Починаються небезпечні пригоди основного виконавця операції та його помічників.

Твір викриває підлі дії американських імперіалістів.

У повісті «Вогник далеко в степу» письменник звертається до тих сил, що допомогли народові витримати найтяжчі випробування, — взаємодопомоги, дружби, милосердя.

Цей історичний роман знаного українського письменника, Лауреата Шевченківської премії, Івана Білика — третя книга з трилогії про наших предків-скіфів. Перші дві — «Дикі білі коні» і «Не дратуйте ґрифонів» — вийшли друком у видавництві «А.С.К.» у 2006 р.

Головний герой роману відомий з історії Салмак, заручник від Великого князя при дворі боспорського царя Персіда. На Боспорське царство накинули око зразу дві імперії — Римська і Понтійська начолі з царем Мітрідатом. Хто переможе… Лев чи Тигр? І чий бік у цьому кривавому герці візьмуть інші герої роману.

Серед археологічних знахідок того часу (а це кінець II ст. до н.е.) — срібна монета, на одному боці якої зображені профіль молодого чоловіка і напис «Салмак», а на другому — «Місто Сонця». Це правда чи черговий знак історії? Чи міг раб стати царем? А рабиня й гетера, хоча вона й незрівнянна красуня Єлена Прекрасна — царицею бодай на день.

Про все це й багато іншого йдеться в цьому справді цікавому романі.

Історичний роман відомого українського письменника, лауреата Шевченківської премії Івана Білика «Не дратуйте ґрифонів» є другою книгою його знаменитої скіфської трилогії (перша книга — «Дикі білі коні» вийшла друком у видавництві «А.С.К.» у 2006 р.).

Осмислюючи історичні факти і події, письменник подає своє бачення історії наших предків — скіфів. Головні герої роману їх діти й онуки, які розгромили іранців-персів і їхнього царя Дарія. У центрі оповіді — конфлікт між двома братами Осмогрудом і Соболем. Як вирішиться цей конфлікт? Що переможе — поклик рідної крові чи закон матірної землі?

Нетрадиційний підхід до розкриття історії, характерна мова і стиль роблять оповідь цікавою не тільки для шанувальників творчості І. Білика, а й широкого читацького загалу.

Роман був удостоєний Всеукраїнської літературної премії за найкращий роман року (1993).

У вступному слові «Невгасна віра в людину» до редагованого ним видання цього твору Василь Гришко обгрунтує домінуючу тему-ідею доробку І. Багряного — «тріумф людської гідності на іспиті людини в межовій ситуації боротьби й страждань серед нелюдськості підневільної дійсності», а всі його романи визначить як «твори про позитивного героя в негативній дійсності, про героя в справжньому розумінні героїчного, як велично-людського протиставлення силам пануючого зла».

Людиною, яка біжить над прірвою, йде «по лінії найбільшого опору», в цьому романі виступає знову молодий українець Максим Колот, який у воєнний 1943 рік опиняється між життям і смертю, тобто між двома смертями, між двома воюючими арміями. Ці фронти — фашистський і радянський — мовби сталеві лещата, захоплюють у своє немилосердно стискуюче коло піщинку на полі жорстокої історії, намагаючись її стерти з лиця життя, а вона підхоплюється, зривається силою своєї віри в незнищенність свого маленького, але власного «я» і перемагає. Бо сповідує витворений нею самою псалом одвічному сенсові людського життя на землі: «Я буду вмирати, та, поки маю дихання в мені, я буду змагатись і буду квапитись хапати іскри сонця, відбитого в людських очах, я буду з тугою вчитись тайни самому запалювати їх, шукаючи в тих,іскрах дороги з чорної прірви в безсмертя…».

Один із найкращих романів Жоржі Амаду, написаний у стилі "магічного реалізму". Сам автор називав його "сонячною книгою".

...На тлі протистояння колишнього всесильного полковника Бастоса і молодого підприємця, експортера какао Фалкана, Амаду створив привабливий образ юної мулатки Габрієли, відважної, життєрадісної, добродушної дівчини, котра уособлює найкращі риси бразильського народу...

Зимовий вечір, заміській будинок, довкола — ні душі. Жінка чекає вдома на чоловіка, а замість нього з’являється поранений озброєний незнайомець. Порятунку нема, але рятуватися треба. Яка зброя сильніше: пістолет чи хитрощі?

Андрій Кокотюха (нар. 1970 р.) — популярний журналіст, письменник, сценарист. Закінчив факультет журналістики Київського Державного університету ім. Т. Шевченка. До 1996 року, коли друком вийшла перша збірка кримінальних творів «Шлюбні ігрища жаб», писав виключно в стіл. З того часу світ побачили 25 його книжок: окремі романи, видавничі проекти («Кримінальна Україна», «Таємниці та загадки України»), книжкові серії («Дивний детектив») тощо. Переможець літературних конкурсів, вісім разів ставав лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова». «Живий звук» — новий детективний роман Андрія Кокотюхи у стилі «нуар».

Випадкове знайомство кримінального репортера Ігоря Варави з молодою «зіркою» естради Анжелою Сонцевою обернулося для нього дуже серйозними проблемами. Що відбувається з ним і довкола нього, Варава не може пояснити. Спроби хоч трошки розібратися в ситуації ставлять під загрозу його життя. Люди, які вважаються найближчими друзями Анжели, помирають чи зникають. Ситуація стає критичною, і Ігореві доводиться навіть перейти на нелегальне становище. І все одно він продовжує своє розслідування. Аби знайти відповідь, Варава повинен вивчити життя Анжели Сонцевої. У відкриття, яке він робить, повірити неможливо. Тим часом коло мисливців довкола нього звужується…

В цей, колись заштатний городок, що стоїть від Не-Парижа (так хтось іронічно назвав наше місто) за шістсот, приблизно, кілометрів, Ганна i Дмитрій приїхали в серединi червня, - тодi, коли не тільки виноградом, але й абрикосами не пахтить наш степовий південь. Товариш Вовчик прибув багато пізніш, i саме того липневого дня, коли над рікою пройшла гроза й випали холоднi дощi. Він приїхав, як завжди, розхристаний та неуважний i, недовго гадаючи, забіг по дорозi до "буфету найкращих фіалок I. Л. Карасика": Дмитрій в своєму листi (лист давно вже загублено) якось згадував це до певної міри рідне йому по звукозбігу прізвище.