Современная проза - Страница 284

Мілан Кундера (нар. 1929 p.) — відомий чеський прозаїк, поет, есеїст. Після вторгнення радянських військ до Чехословаччини змушений був емігрувати. З 1975 року живе в Парижі. Автор романів «Життя деінде» (1970), «Прощальний вальс» (1972), «Безсмертя» (1989), збірки оповідань «Книга сміху і забуття» (1978) та ряду інших прозових і поетичних книжок. Роман «Нестерпна легкість буття» (1984) вважається одним із найпопулярніших творів письменника — він перекладений багатьма мовами світу і відзначений кількома літературними преміями.

Ілюстрації Світлани Ніколюк

Під час свого перебування у Берліні в 2005—2006 роках Юрій Андрухович почав писати роман, який потім нібито знищив сам. В цей час для інтерв'ю до нього навідався журналіст Еґон Альт, якому письменник протягом семи днів розповідав про різні періоди свого життя. Пізніше Андрухович нібито отримав поштою записи всіх цих розмов і звістку, що журналіст загинув у автокатастрофі. Письменник взявся за розшифрування цих розмов, які й увійшли до книги.

Повість Наталки Сняданко “Колекція пристрастей” без сумніву лише з великою натяжкою можна віднести до так званої “жіночої еротичної прози”, хоча вона, повість, має всі ознаки бестселера, яким свого часу стали “Польові дослідження українського сексу”. Однак характер цієї прози можна охарактеризувати радше як анти-Забужко. Це стосується як стилістики та засобів вираження, так і, — умовно кажучи, — “соціально-психологічного” портрету протагоніста (чи то пак — протагоністки). Можна говорити також про особливості природи комплексів, сублімація яких призвела до появи обидвох творів, про зміни у хронографії, але найважніше мабуть — полярність сугестивних реакцій: аґресивно-екстравертні спроби трансформувати реальність, виходячи з власних вагінально-рецепторних потреб в одному випадку, й інтравертивний, рефлексійно-рефлекторний скепсис як форма самозахисту — в іншому.

Втім, усе це — лише недолугі чоловічі спроби класифікувати незбагненну жіночу природу, котра, як відомо, класифікації не підлягає.

Читаймо.

Виявляється, Дарвін помилявся, вважаючи мавпу пращуром людини. Принаймні так стверджує Ірина Львова. Спостерігаючи впродовж довгих років за поведінкою та звичками власного чоловіка (зрештою, чужих також!) вона дійшла сенсаційного висновку: «самець людини походить від… пінгвіна!» Не вірите? Ознайомтеся з її аргументами — переконаєтесь самі.

Окрім того, буде незайвим дізнатися, як здихатись обридлого коханця і вполювати нову здобич, що потрібно тендітній жінці, аби знешкодити сексуального маніяка, чи варто крутити роман з геєм і наскільки небезпечною може виявитися зраджена дружина.

«Перверзія» (1996) — третій із романів Андруховича. У ньому здійснено спробу радикального виходу за межі традиційного «українського крейдяного кола» — гротеск, іронія, містика й еротика, а також перманентні забави з мовою на тлі авантюрно-детективної історії в «місті привидів» Венеції — стали тією живою сумішшю, що спричинила читацький успіх перших видань роману.

Під час великої розбудови Києва князем Ярославом Мудрим до Києва з глухих деревлянських лісів вирушають парубок із малим племінником. У дорозі та в стольнім граді на них чекають несподівані пригоди. Проте оповіді про звитяжних предків надихають долати будь-які перешкоди у цих та подальших мандрах.

«Євангелія від Ісуса Христа» (1991), мабуть, одна із найскандальніших книжок XX століття. Церква визнала її образливою для католиків, однак саме за цей роман автор одержав Нобелівську премію. Сарамаґо зумів дати власне — глибоке та оригінальне — трактування епізодів Нового Завіту. Автор позбавляє Ісуса героїки, показуючи його перш за все людиною з її бідами та сумнівами, бажаннями та помилками.

Художник-оформлювач Є. В. Вдовиченко

В антифашистському романі «Війна з саламандрами» відомого чеського письменника К. Чапека узагальнено особливості тоталітарної ідеології й проаналізовано ті соціальні передумови, що створюють умови для виникнення подібної форми суспільної свідомості. Початий, як авантюрний роман, з опису екзотичних пригод капітана ван Тоха, який відкрив на невідомих нікому островах великих саламандр, здатних виконувати нескладні роботи, навчатися людській мові й користуватися примітивними знаряддями, роман поступово набуває філософічності, наповнюючись роздумами над людською природою. Тут містяться прямі натяки на факти міжнародного життя середини 30-х років, на окремих політичних, суспільних і культурних діячів.

Герта Мюллер (нар. 1953 р.) — німецька письменниця з румунським корінням, лауреат багатьох престижних літературних нагород та Нобелівської премії з літератури 2009 року. Одна з головних тем її творів — повоєнні долі німецької меншини Румунії. Цій темі присвячений і роман «Гойдалка дихання», що перекладений українською мовою вперше.

На початку 1945-го Леопольда Ауберга, як і багатьох румунських німців, вивезли на примусові роботи в Україну. Що чекало їх у майбутньому — ніхто й уявити собі не міг. Леопольд тоді добре запам'ятав прощальні слова своєї бабусі: «Я знаю, ти повернешся». Ці слова супроводжували його усі жахливі роки у таборі, вони протидіяли «янголу голоду», що завжди кружляв довкола, і тримали хлопця у житті. Він повернувся додому, та це було повернення в інший світ, не в той, що він пам'ятав і де йому вже не було місця.

* * *

Оригінальна назва:

Herta Muller

ATEMSHAUKEL