Современная проза - Страница 286

Роман "Мене називають Червоний" автор назвав своїм найколоритнішим і найоптимістичнішим твором . Історичній детектив переносить читача у середньовічний Стамбул, куди після дванадцятилітніх мандрів повертається Кара і де він знаходить своє втрачене кохання. Незадовго до його повернення красуня Шекюре стежить у шпарину за найталановитішими малярами султана, що ночами навідуються до її батька, роблячи ілюстрації до якоїсь таємничої книжки. Але що це за книжка і що в ній зображено? Культури змінюються чи перетинаються? Як щезає традиційний світ? На ці питання намагається знайти відповідь Орхан Памук.

Молодий шибеник, який втрачає совість та віру в людство, випадково потрапляє на державну службу, де опиняється в колі людей, яких можна назвати ким завгодно, але не справжніми державниками. Байдикування, хизування, гра по чужих нотах. Це смішно, сумно, але не безнадійно, принаймні хочеться в це вірити. "Корпорація ідіотів" – це можливість для пересічного громадянина потрапити за куліси життя державних мужів та процесів прийняття РІШЕНЬ. Сучасна проза в дусі Зощенка та Гоголя.

Урбанізований світ перетворює справжнє життя на ілюзію. Ганна - менеджерка-жайворонок. Андрій - лікар-сова. Ранок і ніч - дві різні реальності. Десь в паралельному вимірі він і вона вже давно знайшли одне одного. А от у реальному житті все відбувається за розкладом вбивць.

Він: зациклений на своїй роботі інтроверт, якого покинула дружина. Понад усе цінує самотність, спокій, тишу. Не сприймає дитячого галасу, хатніх тварин і присутності сторонніх людей у своєму помешканні.

Він: закохується у давно знану дівчину і дуже скоро його життя змінюється, перевертається, перетворюється на... жах? веселий тарарам? гнітючу буденність?

Колись він вже не розумітиме, як можна було так існувати, як можна було не пережити таку історію, - настільки несподівану та банальну, що вона може трапитися з кожним. Або - не трапитися ніколи.

«Сарабанда банди Сари» - 25 червня 2009 року була оголошена кращою української книжкою в номінації «белетристика» завдяки читацькому домінуванню та рішенню журі тижневика «Корреспондент»!

Зимовий вечір, заміській будинок, довкола — ні душі. Жінка чекає вдома на чоловіка, а замість нього з’являється поранений озброєний незнайомець. Порятунку нема, але рятуватися треба. Яка зброя сильніше: пістолет чи хитрощі?

Андрій Кокотюха (нар. 1970 р.) — популярний журналіст, письменник, сценарист. Закінчив факультет журналістики Київського Державного університету ім. Т. Шевченка. До 1996 року, коли друком вийшла перша збірка кримінальних творів «Шлюбні ігрища жаб», писав виключно в стіл. З того часу світ побачили 25 його книжок: окремі романи, видавничі проекти («Кримінальна Україна», «Таємниці та загадки України»), книжкові серії («Дивний детектив») тощо. Переможець літературних конкурсів, вісім разів ставав лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова». «Живий звук» — новий детективний роман Андрія Кокотюхи у стилі «нуар».

Випадкове знайомство кримінального репортера Ігоря Варави з молодою «зіркою» естради Анжелою Сонцевою обернулося для нього дуже серйозними проблемами. Що відбувається з ним і довкола нього, Варава не може пояснити. Спроби хоч трошки розібратися в ситуації ставлять під загрозу його життя. Люди, які вважаються найближчими друзями Анжели, помирають чи зникають. Ситуація стає критичною, і Ігореві доводиться навіть перейти на нелегальне становище. І все одно він продовжує своє розслідування. Аби знайти відповідь, Варава повинен вивчити життя Анжели Сонцевої. У відкриття, яке він робить, повірити неможливо. Тим часом коло мисливців довкола нього звужується…

Звірослови - це чудернацькі середньовічні енциклопедії про тварин. З них давні українці могли дізнатися, що, наприклад, саламандри не горять у вогні, а носороги - схожі на бика істоти, що витоптують поля пшениці. «Звірослов» Тані Малярчук продовжує втрачену середньовічну традицію. Людина, на думку авторки, подібна на метелика (курку, собаку, медузу, щура, ворона, слимака, свиню, зайця, пуму), це істота, яка хоче, щоб її любили, а її не любить ніхто…