Зарубежная литература - Страница 4

Валя, Рита, Таня, Марія – про таких кажуть «нерозлийвода»: разом зростали, ділилися мріями та сподіваннями. Але з часом кожна пішла своєю дорогою. Одна добре облаштувала своє життя, друга втратила себе й не знає, як жити далі, інші… Вони зустрінуться через п’ятнадцять років і почнуть оповідати свої історії. Тієї ж миті з’ясується, що їхні шляхи не розбіглися, а навпаки…

У цьому ліцеї виховують дівчат, які стануть ідеальними дружинами тим, хто дасть більше грошей. Аж раптом одна вихованка гине. І цього разу інформацію не вдається приховати, бо є люди, котрим небайдужа доля дівчини, від якої відмовились її батьки на користь примарного майбутнього щастя…

Гоцик ані хвилини не сумнівався: Люба померла. Але що для нього означала ця втрата? Повернення до рідного села й перетворення на фермера, який шукає дружину? Швидко знудився. Ліпше вже все покинути й податися світ за очі, кудись до Європи, де саме поневіряється його мати. Дивак Ілія стає його супутником у мандрах – підступним другом і вірним ворогом. Разом вони ділитимуть чужий скарб і чужу дівчину. Чи вистоять непохитні Гоцикові принципи у двобої з людською гідністю, дружбою та коханням?

Її краса стала її прокляттям: чоловіки жадали її – і вони отримали бажане, а вона – невиліковну хворобу. Вона знаходить притулок у глухому селі Чорнобильської зони. Позаду залишаються понівечене життя в родині пияків, чи то дитбудинок, чи то дім розпусти, зґвалтування за зґвалтуванням і син, якого в неї вкрали… Відверта сповідь грішниці, яка понад усе переймалася чужим болем!

Роман Бори ще не дописано, тож несподіваний подарунок — особняк у Львові — міг стати її затишною творчою лабораторією, а став притулком-«рукавичкою» для ще шістьох душ… Старе й мале, давня подруга тадивакуватий незнайомець, кіт і собака та, звісно ж, сама Христина Бора на наших очах стають справжньою сім’єю. Споріднені душі, відверте йщире спілкування вони знаходять, не ховаючись за вигаданими ніками й аватарками. Але на те воно й життя, аби дивувати справді неймовірними, але невіртуальними, сюрпризами. Може, варто й нам скуштувати реального життя?

Жена успешного предпринимателя становится свидетелем супружеской измены… Душевный надлом провоцирует ее покинуть привычный уют и бежать «куда глаза глядят». Этим миром оказалась клиника для душевнобольных людей в провинциальной глубинке…

Помешкання в центрі мегаполісу, навчання в престижному виші, роман з багатієм — для провінціала то межа успішності, ніби опинитись у центрі раю! Заради цього можна поступитися принципами, сховати гордість, збрехати… Але чи є в тому раю — у брендованому одязі, у шикарних офісах та автівках представницького класу — безгрішні душі? Бо тільки безгрішна душа зможе побачити двох вояків гетьмана Петра Дорошенка, які пробудилися через 340 років, щоб відшукати РАЙ. центр.

Красиве життя, про яке Макар мріяв зі студентства, йому не належить: машина службова, квартира чужа, гроші остогидлої коханки… Колись омріяний капітал штовхнув його в обійми впливової Марти – тоді він зробив свій перший крок угору… сходами, що ведуть униз. Він зрозумів це, коли закохався. Його побудоване на брехні щастя виявилося крихкішим за картковий будинок, а його план повернення втраченого загрожує занапастити ще кілька життів.

БЖД – це „безпека життєдіяльності”, нехитра наука про те, як за будь-якої скрутної ситуації вийти сухим із води. І коли у фіналі роману його головний герой, переживши чимало веселих та сумних пригод, раннім ранком стоїть на березі моря, безконечного, прекрасного, грізного, то читач розуміє, що насправді БЖД – це щось куди складніше. Герої роману хочуть не „виживати”, а жити по-справжньому, жити, відчуваючи всім своїм єством повноту цього світу, у закинутому в безвість мегаполісі, котрий був колись символом українського урбанізму. Перед нами – Харків та філософія життя покоління-2000.

Півроку незалежності – на більше Макса не вистачило. Заради чого він б'ється головою об глуху стіну порвав із батьками, злидарює? Його дівчина втекла, не підтримала його відчайдушних спроб стати мужчиною… Прийняти фінансову допомогу рідних і гидувати нею – оце по-Максовому, так чинить справжній метросексуал! Він не став героєм для коханої, коли вона тонула, а тепер за власні гроші купує собі право боротися за виживання, наче «останній герой»…