Проза - Страница 740

Сіро-зелена обкладинка, розлініяні сторінки. Звичайнісінький зошит, у моєму дитинстві таких були тисячі та мільйони. Без малюнків, кіноакторів, без «Тачок» та «Барбі», без кольорових обгорток, ретельно підписаний… Я неначе бачу себе, тодішню, що, висолопивши від старанності язика і поглядаючи на дошку зі зразком, виводить: «Тема твору: «Моя найзаповітніша мрія».

Я добре пригадую, який галас спричинила в школі ця заповітна мрія. Аж до директора дійшло, а це не кіт начхав. Наш директор цілком справедливо вважав, що для розв’язання дрібних проблем у нього є підлеглі, отже, моя мрія – моя проблема – була, так би мовити, крупного калібру. Не з останніх була проблема.

…Якщо нормальний коньяк, то воно й направду помічне – від хвороб тілесних. Але в мене «поганий анамнез». Я колись узялася лікувати алкоголем хворобу душевну… Людина, яка виривається «з грязі в князі» нерідко обламується на випробуванні грошима… Вони думають, що все можна купити… Але мене це підкосило…

Роман „Егоїст” – це майже правдива історія про сучасного українського сноба, нащадка давнього козацького роду, політика і адвоката Георгія Липинського, якого доля звела з таємним політичним товариством націонал-боротьбістів і подарувала екстремальну любов з сучасною українською революціонеркою.

У другій книжці Дзвінки Матіяш "Роман про батьківщину" – історії різних жінок, що живуть і жили в різних десятиліттях минулого століття, почуті й переказані автором.

…У повісті «Самотній вовк» (перша назва — «Вовкулака») В. Дрозд використовує міфологічний мотив перетворення людини на вовка, щоб розвінчати зло в героєві, втрату ним людської подоби в її найголовніших виявах — духовності й моральності, викрити одну із хвороб сучасного суспільства — «вовкодухість», суть якої в усі часи залишається незмінною, але з плином часу навчилася маскуватися…

Упродовж усього життя людину поборюють пристрасті. Та надходить мить - і чуттєва людина навіть у пристрасті стає філософом. Таким є лейтмотив ранніх творів Марії Матіос, представлених у книзі «Чотири пори життя».

Ізабелла Сова — відома польська письменниця і перекладачка, авторка сенсаційної «Ягідної трилогії», що стала бестселером не тільки у Польщі, але й за її межами. Повість «Тістечка з ягодами», котра замикає трилогію, українською мовою друкується вперше.

Попри смаковиту назву, «Тістечка» не є збіркою рецептів витончених десертів. Це тепла й дотепна, як завжди у Сови, повість про дещо таке, що на загал трактується як Божа воля й катастрофа водночас: про життєвий злам. Адже в житті часом доводиться все починати наново. Коли вигідна стабільність виявляється оманою, успіх — помилкою, кар’єра — пасткою, виграш — програшем… Добре мати тоді — а надто, коли доводиться плисти проти течії, — біля себе кількох друзів. А нехай навіть і тістечко! Бодай одне-єдине.

Український письменник з Волині у своєму новому романі вкотре використовує вже знаний з попередніх його книжок літературний прийом – «воскресіння» забутих і маловідомих імен, що належать вітчизняній історії, культурі та релігійному руху.  Цього разу об’єктом його художнього дослідження став Павло Пащевський – священик, капелан Першого українського запасного полку (згодом – Сердюцького полку імені Петра Дорошенка). Окрім того, у життєвому та професійному активі отця Павла праця в Департаменті віросповідань Міністерства внутрішніх справ УНР, участь у створенні Кирило-Мефодіївського братства, Першому Зимовому поході, підготовці до Всеукраїнського Церковного Собору. Інтернування, табори, церковна, педагогічна і громадська діяльність під польською займанщиною, а з 1939 року – сперш під радянською окупацією, потім під німецькою – це сторінки життя унікальної генерації української інтелігенції (до них належав і Павло Пащевський), перед якою письменники, журналісти історики ще у великому боргу.